Галина Шищук
Бариш означає «мир»
Я давно хотіла про нього розповісти, але не знала з якого боку підійти — ця людина настільки велика, що незрозуміло, на що наголошувати — на особистість чи творчу складову. Це якраз рідкісний випадок, коли серйозний талант дався людині з великої літери. Форма та зміст збіглися.
Людина, яка стала Легендою.
А ми, його сучасники, можемо лише пишатися тим, що жили з ним в одному столітті.
Якщо скажуть мені: «Заберемо в тебе всю музику світу, але одного виконавця на вибір можеш залишити», я виберу музику Бариша Манчо.
Бариш Манчо був поетом, композитором, співаком, телеведучим та актором. Співав турецькою, англійською, французькою, італійською мовами.
Володів рідною турецькою, англійською, французькою та японською мовами.
Його пісні хочеться слухати, вслухатися у кожне слово та ноту, тексти переповнені змістом та філософією, у деяких він згадує класичні літературні твори великих поетів та письменників середньовіччя. В одній пісні я нарахувала посилання на цілих три (!) епоси!
Творчість Бариша Манчо вивчають професійно та з науковим підходом: з його музики пишуть дипломні роботи та дисертації у консерваторіях Туреччини та Азербайджану та Туркменістану, а за текстами — на філологічних та філософських факультетах університетів цих країн.
Тексти його пісень – це не лише мистецькі, а й культурно-лінгвістичні шедеври.
Багато його пісень не піддаються перекладу, тому що на кожний рядок необхідно писати по п'ять абзаців пояснень.
Музичні критики та фанати, які професійні музиканти, завмирають у захопленні перед гармоніями, терціями, квартами, квінтами та аранжуваннями.
Бариш Манчо дуже освітній!
Коли він співав, то неодмінно жестикулював — це він сам особисто робив сурдопереклад своїх пісень для людей, які слабо чують.
Шкода, що про нього знає так мало людей за межами Туреччини, Японії та Південної Кореї.
Так, уявіть: він був і є національним надбанням і Державним артистом Туреччини, а в Японії та Південній Кореї він був національним героєм, там його знають і шанують не менше, ніж у його рідній Туреччині. А спадковий принц Японії — його затятий фанат.
Він був одним із батьків-засновників Анатолійського року (Anadolu Rock).
Це музичне явище, яке поєднує в собі елементи класичного року та турецької фольклорної та класичної чи епічної пісні. Такий дуже цікавий та колоритний музично-культурний феномен існує лише у Туреччині, але його люблять далеко за межами країни.
Також Бариш Манчо виконував прогресивний та психоделічний рок (коли захопився курінням рослини, яка має бути легальною). Кажуть, що психоделіка у турків у крові, тому що де дервіші, там і психоделіка.
Він майстерно обробляв старовинні турецькі народні пісні та пісні поетів-ашиків. Наприклад, обожнюю, як він заспівав 2 пісні Ашика Вейселя (я про нього вже розповідала), ну чудово ж!
Тобто виходить, Бариш Манчо каверив старовинних співаків, а сучасні співаки каверять Бариша Манчо.
Турецькі рокери взагалі люблять співати пісні на вірші своїх старовинних поетів, за що особисто я їх дуже поважаю. Вони можуть це собі дозволити, адже турецька мова не дуже змінилася за останні 1000 років. Бо люди бережуть свою мову (ні на що не натякаю, просто інформація).
Поезія Бариша Манчо іноді повністю метафорічна, деякі пісні складені з прислівʼїв, деякі — це проповіді, але не у «білому пальто», а рефлексії на вічні теми.
Його пісні про кохання — це вже цікаво: жінки в його піснях — це ті самі сильні та самостійні жіночки, які куди хочуть, туди й летять, що хочуть, те й роблять. Захотіла — прийшла, захотіла — пішла, захотіла — послала на йух, а ліричний герой займається тим, що рефлексує, або боїться до неї підкотити, або просто чекає, коли вона все ж вирішить до нього завітати.
Нагадаю, це мусульманська Туреччина.
У нього в особистому житті все було непогано, це він не про себе писав, а просто примірював на себе маску ось таких ліричних хлопчар, й це знаходило фідбек від публіки.
Сам Манчо казав, що він більше поет ніж композитор, він пише пісні не заради музики, а заради думок, які хоче передати світу.
Вперше я почула Бариша Манчо у 1996 році — його пісню Gülpembe. Я зупинилась на бігу, така прекрасна ця пісня. Й миттєво закохалася у неї! Й побігла дізнаватися, хто співає.
Ось як треба співати! Щоб іноземець почув твою пісню й охуїв на весь останок життя!
Його обожнювали діти, а він любив їх.
Мої діти також його люблять, особливо пісню Domates, biber, patlican.
Бариш написав декілька дитячих пісень.
Бариш Манчо народився у 1943 році, під час Другої світової війни, і батьки дали йому це ім'я, що означає «мир». Це був перший хлопчик, якого так назвали, а зараз у Туреччині це ім'я досить поширене.
Він мав старшого брата на ім'я Саваш («війна»).
Коли Баришу було 3 роки, його батьки розлучилися, і він ріс із батьком, а його вихованням займалася бабуся, якій він згодом присвятив одну зі своїх найкрасивіших пісень — ту саму Gülpembe, яка мене так вразила.
Вже бувши дорослим, Бариш налагодив стосунки зі своєю матір'ю, а вона була викладачем класичної музики в консерваторії та давала багато професійних порад.
Манчо навчався в Бельгії в Королівській Академії витончених мистецтв та збирався будувати свою музичну кар'єру в Європі. Він зібрав гурт, вони щось грали, й Бариш співав французькою мовою. Але одного разу співгрупники підняли його на сміх через акцент, Бариш психанув, посрався з ними та поїхав до Туреччини.
Ми маємо бути вдячними цим європейським снобам!
Хто знає, як склалася б його кар'єра, якби він залишився в Європі...
З таким ім'ям він не міг не бути пацифістом.
Бариш виглядав екстравагантно для країни, де жив. Та що там, він у будь-якій країні виглядав екстравагантно: носив довге волосся та яскраві накидки, обвішувався прикрасами, цікавими поясами.
Коли Бариш був дитиною, його голову обривали, щоб не завелися воші. Тому, коли він виріс, то відростив довге волосся.
Туреччина — найпрогресивніша мусульманська країна (завдяки Мустафі Кемалю), але не настільки ж! Бариш мав чимало проблем через свою зачіску: його кілька разів ловили й погрозами та побоями намагалися змусити підстригтися. Вже коли його група набирала популярності, на автобуси, в яких хлопці їздили на концерти, нападали, один раз навіть закидали динамітом, внаслідок чого автобус вибухнув, але, на щастя, ніхто не постраждав.
Бариш був непохитний, й довге волосся залишилося з ним на все життя.
Підстригтися йому довелося лише одного разу, коли Бариш пішов служити до армії. З армії він повернувся ще більшим пацифістом, і знову відростив волосся.
Про війну він написав лише одну сюїту, й вона насправді антівоєнна.
Вуса він теж не просто так носив: у молодості потрапив у автомобільну аварію, на обличчі залишився шрам, довелося прикрити його вусами.
Бариш Манчо часто весь виторг від концертів віддавав на благодійність. Його приклад наслідують сучасні турецькі артисти.
На початку 90-х Бариш усвідомив, що тієї краси та легкості у творчості, як у молодості, більше не буде, й впав у депресію. Потім абияк зміг з нею впоратися, став вести на турецькому ТБ освітню передачу про все на світі, яка називалася «Від 7 до 77», став писати альбом, і якраз перед випуском альбому у нього стався летальний інфаркт.
Помер Бариш у 1999 році, йому ледве виповнилося 56 років.
Альбом видали вже без нього.
На альбомі є чудова інструментальна мелодія 40 Yil — «40-й рік» — це був сороковий рік кар'єри Бариша Манчо. Слова до мелодії він написати не встиг, тому нам залишилася просто мелодія — це була остання його мелодія, прощальний нам подарунок від великого генія.
День його похорону був оголошений днем національної жалоби в країні з 80-мільйонним населенням. На панахиду прибуло стільки людей, що такої скорботної движухи 20-мільйонний Стамбул ніколи не бачив.
Ім'ям Бариша Манчо називають вулиці, проспекти, парки.
У каменти накидаю моїх найулюбленіших його пісень.
До речі, він написав їх понад 200. Плюс обробки народних пісень та пісень поетів-ашиків.
Ще він любив писати сюїти — це окремий вид його творчості.
Якось його запросили на прямий ефір телебачення у Франції. Ведучий передачі виявився хамом і обізвав турків варварами.
Манчо каже: «Ти маєш із собою гроші? Дістань, покажи».
Той дістає.
Манчо йому: Хто на них зображений?»
Ведучий: «Генерал, генерал, адмірал ...»
Тоді Манчо дістає турецькі гроші й каже: «А тепер дивись. Ось Сінан, великий архітектор. Ось Румі, великий філософ. Ось ще хтось — мислителі там, поети».
І закінчив: «Це ви варвари — на грошах друкуєте портрети військових, а ми люди тонкі та культурні».
На цьому місці прямий ефір різко вимкнули, але за кілька хвилин включили знову, інший ведучий з'явився і довго просив вибачення за першого.
У останньому інтервʼю на питання журналіста, чому у його піснях превалює тема смерті, Бариш Манчо відповів: «Бо смерть — це пробудження від сну життя».
Із того ж інтервʼю: «Я не можу назвати себе діячем мистецтв. От через декілька років після того, як мене не стане, якщо мої онуки десь прочитають, що їхній дід був діячем мистецтв, тоді ОК. А сам про себе я так не можу сказати»
Турецьку мову слід вивчити лише для того, щоб розуміти, про що співав Бариш Манчо.
P. S. Не сотвори собі кумира, говорили вони мені.
P. P. S. Найкращий його альбом називається «2023»
Це футуристична фантазія на тему Туреччини періоду з моменту заснування Республіки у 1923 році до 2023.
У альбомі залучені новітні студійні технології того часу (1975 рік) — розкішні синтезатори та складні ударні партії.
